Що відбувається, коли до місць масових трагедій – таборів смерті, геноцидів, знищених війною міст – заходять сучасні технології? Чи здатні 3D-сканери, штучний інтелект і цифрові архіви зберегти памʼять – чи, навпаки, розмивають її? Як звучить правда, коли її реконструюють алгоритми? І головне – хто й коли має право це робити?
В Україні це питання викликає бурхливу дискусію на тлі зйомок ігрового кіно на щойно деокупованих територіях: чи можна знімати художнє кіно про Бучу в Бородянці? Чи відтворювати події в Маріуполі в іншому місті?
Державний музей Аушвіц-Біркенау в Освенцимі в Аушвіці пропонує радикальну відповідь на питання, як знімати кіно, в центрі якого – реальні людські трагедії. Свій етичний компроміс із простором і жертвами він знаходить у співпраці з новими технологіями проєктом Pictures From Auschwitz.
Кілька років тому Фонд Аушвіц-Біркенау розпочав амбітний процес сканування колишнього концентраційного табору, використовуючи новітні цифрові методи. Вісімнадцять тисяч фотографій, пʼять годин 360-градусного відео та 40 терабайтів інших даних створили точну цифрову реконструкцію табору смерті, яка вже очікує свого використання в кіно. Мета проєкту – нарешті відкрити двері Аушвіц-Біркенау для кіновиробництва, надавши надточну цифрову модель місця, зйомки на території якого, авжеж, заборонені з юридичних та етичних причин.
Потенційно це звучить як потенційний етичний абсурд із безліччю пасток, але кінооглядачка УП.Культура Соня Вселюбська відвідала презентацію проєкту на Каннському кінофестивалі, щоб розвіяти сумнів. Там автори ініціативи – разом із публікою та свідком Голокосту – дійшли згоди, що така памʼятка має існувати й у цифровому світі. Адже це – нова реальність століття, в якій, втім, надзвичайно важливо зберігати історичну точність.
Після презентації Соня запросила на розмову Войцеха Сочевіцу — генерального директора Фонду Аушвіц-Біркенау, дипломата за освітою, який працював у МЗС Польщі, урядових структурах та в Офісі омбудсмана з прав людини.
Про те, як сміливо меморіал використовує новітні технології у боротьбі з історичними перекручуваннями, як проходив процес сканування колишнього табору смерті, як виглядатиме відбір фільмів для зйомок – і зрештою, коли й за яких умов місце трагедії може стати знімальним майданчиком, – читайте в інтервʼю.
Ппрагнучи історичної точності та реалізму в кіно, зазвичай передбачається фізичний звʼязок з реальною локацією яка стоїть в центрі історії. У випадку з меморіалом Аушвіц-Біркенау все навпаки – в місці, де гарантована справжня історична точність, кінематографісти вперше зможуть наблизитись до неї, але лише через цифрове відтворення. Чи можете ви трохи розповісти про цю врождену напругу в серці проєкту Pictures from Auschwitz?
Думаю, ви докопалися до суті цього проєкту. Чому це стало можливим? Відповідь дуже проста і це технологія – головна причина, чому ми можемо розробити віртуальну локацію для Аушвіц-Біркенау саме зараз. Раніше не існувало технології, яка б дозволила кінематографістам використовувати цей об’єкт у цифровому вигляді. Ви абсолютно праві, що існує вроджена напруженість, і вона має також історичну причину.
Перш за все, в минулому не було можливості проводити зйомки на території меморіалу взагалі. Головним застереженням було, звичайно, збереження автентичних залишків, які є дуже крихкими свідченнями злочинів. І Фонд “Аушвіц-Біркенау”, в якому я маю честь працювати, був створений 15 років тому саме для того, щоб захистити ці об’єкти, колишню інфраструктуру табору, а також особисті речі в’язнів.
В’язні нацистського концтабору “Аушвіц-Біркенау” після визволення, 27 січня 1945 року
І тепер, коли зростає кількість відвідувачів, а вона сильно зросла протягом останніх 10 років, за винятком COVID, – усім, хто займається захистом музею і всіх артефактів в ньому, це безумовно вказало на зростаючий інтересу з боку громадськості та також виявило наші межі.
Чи то з боку мистецьких галузей, особливо кіноіндустрії, чи то з боку звичайних відвідувачів, які відвідують музей з будь-якої причини – попит сильно зростає з усього світу. І той факт, що ми бачимо все більше і більше літератури, книг, і фільмів, говорить нам про те, що інтерес не стихатиме надалі. Що дивно, адже минуло вже 80 років, у нас все менше і менше тих, хто вижив і може розповісти цю історію особисто.
Наразі Аушвіц-Біркенау відвідують близько 2 мільйонів осіб на рік. Рекордним був 2019й – 2,3 мільйона відвідувачів. Як я вже казав, під час Covid був спад, а зараз цей показник швидко зростає. Тож, ймовірно, ми знову досягнемо цієї цифри в найближчому майбутньому.
Тож враховуючи це все, постає питання як Аушвіц-Біркенау і, можливо, інші місця пам’яті також, можуть відповісти на зростаючий попит, коли місткість музею чи меморіалу стає обмеженою? І як завдяки технологіям інституція може надати недоступний раніше доступ?
Так разом з чудовою командою продюсерів, які є фахівцями з віртуальних локацій й штучного інтелекту, і в першу чергу з Меморіалом Аушвіц-Біркенау, ми прийшли до висновку, що оскільки технологія існує, тепер ми нарешті можемо розширитись в диджиталізований світ, посприяти потребам кіноіндустрії. Зараз у нас вже готовий Аушвіц-1, місце розташування головного табору, а наступна мета – створити цифрову копію Біркенау і всіх внутрішніх приміщень.
Загалом з моменту вашого призначення на посаду у 2019-му році, світ увійшов в епоху надзвичайних технологічних прогресів, таких як розповсюдження відеокомунікації й розвиток ШІ. Втім розвинені технології також приносять ризики, адже завдяки їм відбувається сильне спотворення історичної правди. Припускаю, це створило багато викликів і історії Меморіалу. Чи не могли б ви трохи розповісти про ваші початкові амбіції та виклики перед технологіями які ви зустріли займаючи цю посаду?
Меморіал має великий досвід у використанні різних технологій. Ще багато років тому, музей мав панорамні зображення, подкасти та онлайн-уроки для молоді у вільному доступі. Загалом певна візуалізація музею існувала радше для тих, хто в ньому не був, але зацікавлений побачити як він виглядає.
Всі змінив ковід, через який Меморіал опинився під замком – вперше за стільки десятиліть, і цей феномен доволі швидко вказав нам на дві очевидні, але основні аспекти про які ми мали памʼятати відтоді. По перше, те що Меморіал не є типовим музеєм, це скоріше цвинтар. А по-друге, люди приходять з різною мотивацією, вимагаючи зокрема локацію для зйомок та іншого доступу, що неможливо.
Водночас є чимало інституцій, які щиро бачать важливість Аушвіц-Біркенау, та яке значення воно має для людей по всьому світу. Так до нас звернулися два чудові стартапи з Ізраїлю. AppsFlyer, наприклад, прочитали статтю про скрутне становище Меморіалу через пандемію, і звʼязавшись з нами, вони висловили своє бажання допомогти. Ми сказали: “Чудово, але ми не маємо жодного уявлення, що ми можемо зробити”.
Державний музей Аушвіц-Біркенау в Освенцимі в Аушвіці пропонує радикальну відповідь на питання, як знімати кіно, в центрі якого – реальні людські трагедії
auschwitz.org
У нас був лише відомий інструмент під назвою Zoom, від якого на той момент всі були дуже втомлені. Так ми зустрічалися понад шість місяців, розмірковували, що можна зробити разом із Меморіалом, з його істориками, гідами та AppsFlyer. Дійшли до висновку, що онлайн-тури можуть стати гідною пропозицією для підтримки гідів, для яких це є основною роботою, і Меморіал не може втратити таких цінних робітників. А по-друге – щоб забезпечити доступ для людей з інших континентів та доступу для освітніх програм. До 2019 року лише з британських шкіл приїжджало понад 200 тисяч дітей на рік, і ми не могли обірвати такий звʼязок зі сферою освіти.
Потім ми вступили в дуже довгу фазу розробки, і в січні 2024 запустили онлайн-тури, які зараз повністю працюють. Тисячі людей приходять, використовуючи технологію, подібну до Zoom, яка дозволяє зустрітися з гідом, який перебуває наживо на місці. Гіди інтерактивно проводять по Аушвіцу та Біркенау, їм можна ставити запитання, на які вони відповідають та показують додаткові рівні контенту, свідчення вцілілих, документи тощо.
Можна сказати що в певному сенсі ковідні труднощі допомогли приборкати страх перед новими технологіями?
Цей досвід став для нас основою розуміння, що технології справді мають сенс. Звісно, спочатку був спротив, адже це місце про автентичність, про реальне дитяче взуття, окуляри, цегляні будівлі. А тут приходить щось, що суперечить тому, до чого ми звикли, та й врешті решт люди хочуть побачити докази наживо, а не нові технології.
І завдяки цьому досвіду в ковід, в нас з’явилася певна довіра й готовність до таких експериментів як Pictures from Auschwitz. Це все ще на етапі експерименту, адже ми не знаємо, чи буде це використовуватись. В нас вже є деякі розмови з кіноіндустрією, люди розглядають можливість використання, впровадження, але ніхто не знає, чи це спрацює врешті-решт.
Штучний інтелект дійсно все більше стає природною складовою нашої роботи, який застосовується принаймні на YouTube-каналі Меморіалу Аушвіц, надає переклад на мови яких не було раніше. Таким чином ми підкреслюємо потенціал ШІ у боротьбі проти історичних перекручувань, маніпуляцій, і врешті-решт, зміцнення демократії і боротьби з поляризацією також, що є великою проблемою.
А ще – донесення до нового покоління. Це надзвичайно важливий момент, якщо ви ведете діалог з людьми, які молодші за мене, ви, наприклад, молодші. Але в мене є дочки – одній 15, іншій 10 – вони сприймають реальність насамперед через цифрові засоби. Авжеж вони читають друковані книги, але переважно бачать все через цифрові засоби комунікації. Тому я абсолютно переконаний, що такі місця, як Аушвіц-Біркенау, мають бути присутні у цифровому світі. Інакше ми програємо цю битву проти людей із поганими намірами.
Кілька років тому Фонд Аушвіц-Біркенау розпочав амбітний процес сканування колишнього концентраційного табору
auschwitz.org
Я була вражена трейлером проєкту, якою деталізованою і масштабною є ваша диджитальна копія. Розкажіть як відбувались зйомки, скільки це зайняло часу?
Процес був справді дуже цікавим, і почався він відносно давно, близько трьох років тому. Але самі зйомки зайняли приблизно від п’яти до семи місяців, хоча на початку ми були ілюзорними й планували вкластися за місяць.
Така тривалість знову повертає нас до кількості відвідувачів – надзвичайно складний аспект в цьому процесі. Щодня приходять тисячі людей, в це місце, яке є не просто музеем, а також місцем для міркування, а для когось місцем молитви чи медитації. Тож, на відміну від, наприклад, Лувру чи Галереї Тейт, де можна організувати людей і сказати їм: “Відійдіть, будь ласка, вбік, ми будемо знімати” – у цьому місці це неможливо.
Якщо я не помиляюся, є лише три дні протягом року, коли Меморіал Аушвіц закритий: Різдво, Новий Рік та Великдень. Отже, у вас є лише три дні з пустим музеєм готовим для зйомок. Але ж два з цих днів – в зимовому часі, тобто час необхідного денного світла – дуже короткий.
Коли ми знімали в дні роботи музею, і переважно це стосувалось зйомок з дронів, команда прибувала до меморіалу зі сходом сонця. В це коротеньке вікно у кілька годин до відкриття дверей музею команда й знімала. Тож головною перешкодою під час цих зйомок було знайти правильний баланс, зробити так, щоб процес ніяк не вплинув на характер відвідування, а команда мала хороші умови для роботи. І це була неабияка боротьба, яка, власне, зайняла всі ці місяці.
На презентації ви зазначили, що ваш проєкт може бути використаний для широкого спектра різних кіновиробництв – від документального до масового голлівудського, що вже вказує на певну демократизацію. Чи можете розповісти як виглядатиме доступ з ліцензійного й фінансового боку кіновиробничої компанії у співвідношенні з масштабом поданої ідеї? І взагалі які критерії ви будете враховувати для проєктів, які подаються?
Зараз ми у процесі розробки умов, за яких ліцензії будуть надаватися виробництвам, і скоріш за все перевірка передбачатиме кілька фаз.
Найперша – це перевірка сценарію, до детального вивчення якого будуть залучені історики й прескоманда Меморіалу, адже його історична точність – найважливіший для нас аспект. Ми маємо переконатися, що все дійсно відбувалося в минулому, без відхилень від історичних фактів.
Це доволі амбіційний рівень контролю.
Авжеж, і цей процес не дуже очевидний, бо історики знають багато, але далеко не все. І все так, наше найважливіше правило – не можна показувати вигадані події, використовуючи Pictures from Auschwitz. Тобто йдеться не про створення художнього твору – це насамперед мають бути історичні факти.
Не мені вам казати, що кіноіндустрія це про креативність. Коли людина прагне висловити певні почуття або підкреслити емоції, вона може мати схильність вигадувати, і тут ми маємо переконатися, що нічого не переходить межу правди, яку ми знайдемо тільки в процесі й разом.
Після завершення перевірки, ми надамо доступ до технології кіновиробництва залежно від їхніх потреб. Якщо фільму потрібен доступ до всього об’єкту – технологія дозволить розмістити камеру в будь-якій точці й надати повну панораму.
Я усвідомлюю, що багато залежатиме від продюсерів які будуть займатися цим процесом разом з нами. І також розумію, що меншим проєктам та режисерам-початківцям буде складніше. Тож ми хочемо запровадити схему, за якою їм буде легше отримати доступ фінансово. Для великих голлівудських виробництв будуть застосовуватись інші правила з окремими фінансовими аспектами, але вони ще на етапі розробці тож я мало що можу прокоментувати.
Мета проєкту – нарешті відкрити двері Аушвіц-Біркенау для кіновиробництва, надавши надточну цифрову модель місця, зйомки на території якого, авжеж, заборонені з юридичних та етичних причин.
auschwitz.org
Але насамперед ми мусимо переконатись, що ніхто не приходить до нас з поганими намірами, і тому ми прагнемо побудувати процес глибокого діалогу та довіри. Мабуть, я надто оптимістичний і вірю, що як тільки хтось приїжджає до Аушвіц-Біркенау, то матиме добрі наміри, побачивши величезну цінність у доступі до цієї технології, до автентичності Аушвіц-Біркенау яку вона надає.
А також можливість тісно спрацювати з істориками, експертами, й людьми з неймовірним життєвим досвідом. Також досвідом у створенні, наприклад, мандрівних виставок. Є виставка Auschwitz: Not far away, not long ago, на якій наші історики виступають і говорять про те, що відбувалося, а що ні. Що можна показати і як це можна перекласти на мову сучасної аудиторії. Тож я думаю, що цей діалог буде також дуже пристрасним способом співпраці й осмислення.
Ви торкнулись етичних міркувань, і я хотіла поговорити про це зі своєї перспективи національної перспективи. На жаль, в Україні історичні локації людських трагедій зазнали й зазнають нападу дуже неетичних ідей. Наприклад, велику неприязнь викликала ідея у створенні імерсійної виставки в Бабиному Ярі, з мʼякою підлогою і експериментальною музикою, що, на щастя так і не було реалізовано. Втім з приходом повномасштабного вторгнення деякі кіновиробництва перетворюють деокуповані міста для локації ігрового кіно про російсько-українську війну, і це стоїть в центрі уваги наших етичних дилем в індустрі. Тож мені цікаво почути вашу думку – скільки часу має пройти, щоб ми могли трансформувати цю трагедію в мистецький простір?
Я не філософ. Гадаю, це рішення в кожному випадку окреме. Люди, безперечно, мають бути готовими зважати на те, що ми робимо з місцями жахливих страждань.
Наприклад, нам пощастило, що наш проєкт підтримує Ришард Хоровіц, який пережив Аушвіц і був дитиною зі списку Шиндлера. Він сьогодні тут із нами в Каннах. Сьогодні дуже відомий митець, який працює з новими технологіями вже понад десятиліття, і дуже відкритий до них. Він навіть сказав це в одному з інтерв’ю – для нього не проблема застосовувати нові технології там, де вони потрібні, якщо вони допомагають пояснювати історію і робити її доступнішою та зрозуміло.
Тож він, як свідок, жертва, вцілілий, дає нам моральне право і я вважаю, що це є ключовим. Завжди такі люди як Ришард Хоровіц були ключовими у рішеннях в нашій роботі. Люди, з якими я працюю в Меморіалі Аушвіц, підтримують свідків Голокосту, зокрема тим, що запрошують їх співпрацювати і постійно питають в них, що прийнято, а що ні – це значно полегшує всі процеси та етичні проблеми загалом.
Тож абсолютно необхідно дивитися з перспективи жертви. А у випадку України – це зовсім інший справа, бо це все дуже свіже, війна все ще триває. Люди страждають прямо зараз, поки ми тут говоримо. Тож я на мою думку, слід бути дуже обережними з творчістю такого ігрового роду.
З іншого боку – ми маємо ці технології, яких ми не мали 80 років тому. Тоді деякі вцілілі були готові говорити, і вони записали свої свідчення, спогади й тому ми маємо їх зараз. Тож сьогодні, якщо ми маємо нові технології, і якщо вцілілі або їхні родини готові про це говорити – я думаю, ми зобовʼязані документувати це, де акцент стоїть на слові “документ”.
Звичайно, це болісно. Але я думаю, якщо технології використовуються із повагою та урахуванням почуттів жертв, тоді це те, що варто розглянути.
